Сорок з великим гаком років за кермом.

[Виктор]

Навіяло.

Люди пишуть, то і я.

Як говорять, куди кінь з копитом, туди і рак з клешнею.

Оскільки я давній і народився ще при батькові народів, то розсікати на мерседесі мені захотілося ще в часи коли їх тут не продавалось. Логіка була проста: якщо не можна купити, то будемо робити.

В ті часи був популярним рух саморобщиків. Ліпився кузов із склотканини і начинявся вузлами від фабричних серійних машин. Як правило – жигулів.
А я тоді був молодим і амбітним, то захотілося щось крутіше, класу волги. І досить швидко прийшло розуміння що це має бути мерседес. Таким чином задача була поставлена конкретно: робимо машину зовні схожу на мерседес, а вузли використовуємо від ГАЗ-24.

Бачу ціль – не бачу перешкод!

[Виктор]

Процес поставив на фундаментальну основу.

Почав із збору інформації. В ті часи інтернету не було, а на руках у людей можна було знайти хіба що поодинокі зарубіжні журнальчики з картинками.

Але мені пощастило. Київська бібліотека ім Вернадського, в якій я постійно бував, отримувала рідкісний на той час англійський журнал «Autocar and Motor». Там публікувалися тести машин з фото та схематичними кресленнями. З’явився там і Мерседес із кузовом W124 який щойно вийшов в світ. Одразу з’ясувалося, що його база 2800 см відповідає базі волги. Можна було брати за основу!

Завдяки деякій прихильності завідуючої науковим залом ( а я тоді уже був кандидатом наук), вдалося заполучити ці валютні журнали додому. Там я все ретельно перефотографував і почав робити ескізи майбутньої компоновки. Паралельно при нагоді знайомився із живими екземплярами. Це бувало в Москві, куди частенько їздив у відрядження. Брав із собою фотоапарат і детально фотографував екземляри, припарковані на вулицях. В Москві мерседесів і тоді було немало. В основному на дипломатичних номерах.

Одночасно почав займатися «залізом». Оскільки волга була таксистська машина, то вузли збирався брати де їх брали і всі. В усякому разі із цим проблем не передбачалося. Проблема була у склотканині. В роздрібній торгівлі вона не продавалася.

Не одразу, але вдалося з’ясувати що склотканина є на нашому оборонному заводі. Вдалося виписати кілька рулонів. Це було перше моє матеріальне вкладення у мерседесівський проект!

[glinolub]

ого)))

[Rost.GL]

В ті часи був популярним рух саморобщиків. Ліпився кузов із склотканини і начинявся вузлами від фабричних серійних машин. Як правило – жигулів.
А я тоді був молодим і амбітним, то захотілося щось крутіше, класу волги. І досить швидко прийшло розуміння що це має бути мерседес.

Так, треба це все зберегти, а потім випустити олдскульний календар, розширену версію - з мемуарами, раз нарешті пішла на форумі така хороша п'янка. Га? )))

[Виктор]

ого)))

І тут треба сказати що на той час я уже не перший рік був на колесах.

Спочатку, як і у шанованих тут людей, в мене з’явився Запорожець.

[Виктор]

Історія була приблизно такою.

Я тоді з молодою сім’єю і малою дитиною перебрався в Київ. І виникла велика проблема: як їздити до батьків за 400 кілометрів?
До цього дорога складала 100 км і не було дитини.

Жінка була.

А їздили ми на мотоциклі.
Ну звичайно, спочатку був таки мотоцикл, а жінка – потім.

І саме мотоцикл відіграв вирішальну роль у тому що вона у мене з’явилася.

[Виктор]

Тут вибачте за ліричний відступ, але буде і про техніку.

Жінка з’явилася таким чином.

Давній літній вечір. До мого нового сусіда по аспірантському гуртожитку заходить сестра, яка щойно закінчила мехмат і назавтра їде додому і яку я бачу вперше, а вона мене - теж. В неї щойно позаду п’ять років навчання, диплом, вчорашній випускний і все життя попереду. Настрій – море по коліно.

- Хочеш покататися на мотоциклі?
- Хочу.

Їдемо.
У вечір і ніч.

Таки так, у вечір і ніч! І брат тоді нас трохи зачекався.

Але на момент повернення нам уже було йому що розповісти. Це був план на нашу спільну поїздку з його сестрою в Крим на цьому самому мотоциклі.
В Крим ми їдемо до кучі її рідні і на весілля її двоюрідного брата. Також - дикунами з палаткою проїдемо вздовж всього узбережжя.

Як не дивно, але план брат затвердив.

[Виктор]

Сестра поїхала збиратися додому до батька в Черкаси. Старт – через тиждень.

За тиждень і я затарився палаткою, спальником, каністрами з маслом, флягами для води і іншими атрибутами мототуриста. Все це прекрасно прив’язалося/розмістилося на багажнику і у великій сумці, яку я приторочив ззаду.

Першу пару сотень кілометрів – до Черкас - я проїхав один і безпроблемно, на одному подиху.

А проблеми з’явилися одразу після старту вдвох.

Там від будинку нас проводжав її батько. Треба сказати що він дуже не любив мотоцикли. І я здогадуюсь що творилося у нього на його серці. Але дочку у нашу авантюру таки відпустив.

Зранку в’ючимо мого коня. Додаються ще речі пасажирки. Прощаємося. Я заводжу свій апарат, сідаю. Ззаду сідає вона. Потихеньку рушаю, батько ще кілька метрів біжить за нами, ми завертаємо за поворот. . .

І тут я з жахом усвідомлюю, що мій мотоцикл практично некерований. Весь наш скарб – на задньому багажнику. Позаду і пасажирка. Переднє колесо практично розвантажене. Щоб якось їхати, максимально посунувся уперед на руль і з великими труднощами тримаю дорогу. Що робити? Назад повертатися – це катастрофа. Вперед, а це сотні кілометрів, - по суті теж.

Протіг так кількасот метрів.

Зупинилися.

[Виктор]

Думаю.

Так.
Щоб відновити керованість, треба завантажити переднє колесо.

Ага.
Знімаю з багажника сумку, чіпляю на руль. Руль перестає бути легким. Але сумка заважає його повертати.

Але ідея робоча.

Трохи розвантажив сумку, перечепив інакше, поїхали !

Після перших кілометрів з’ясувалося що і насправді так можна цілком нормально пересуватися. В дорозі руль майже весь час прямо, особливих маневрів не вимагається, сумка не заважає. Їдемо.
Через годину-півтори – перший привал.
Поки що все добре.
Але на другому привалі моя пасажирка починає потирати попу.

-Що таке?
- Відсиділа.
-І що будемо робити? Попереду ще дві третини дороги . . .
- Нічого, я буду терпіти!

Це мене вразило надзвичайно. А вона так і терпіла всю дорогу до Джанкою. І – далі по життю наскільки його вистачило.
Ось тут – ми на привалі десь під Ялтою.

moto-1.jpg

Це олімпійський рік і палатка з олімпійським ведмежатком. Поїздка по Криму тоді вдалася.

[Виктор]

Повернемося до Запорожця.

В принципі нам була потрібна машина на яку б вистачило грошей. А значить – Запорожець.
Тоді це була найдешевший автомобіль. І купити його можна було навіть без черги. На Жигулі і Москвичі черга була, а на Запорожці – ні.
Фокус був у тому що АвтоЗаз, перешивши пару раз гудзики до старої свитки, задрав ціну до 5 з хвостиком тисяч рублів, При цьому Жигулі коштували всього на кілька сотень більше. Тому нові Запорожці ніхто особливо і не купував.

Мобілізована нами сума склала половину вартості нового і уже дала змогу дивитися б/у. На той час ніяких газет з оголошеннями не існувало, і тачки продавалися в комісійних магазинах та на автобазарах. Ринок б/у Запорожців складався переважно із 7-річних машин після інвалідів. У ті часи існувала державна програма, коли кожні сім років інваліди могли отримати нового Запорожця, здавши старого. Ось ці здані апарати і реалізовувалися через комісійні магазини. Стан їх був відповідний.
Провівши кілька оглядин таких машин я взяв паузу. Справи йшли до зими, брати непотріб не хотілося.
Тому вирішили назбирати грошей і весною відновити пошуки.

[Виктор]

І тут якось приходжу на роботу, а мені доповідають:

- ти чув, що Запорожці подешевшали ?
- не може бути!
- нова ціна 3900!

Це вже по зубам! Терміново позичаю недостаючі гроші, беру таксі – і на столичку.

А там уже купа таких як я. Записуємося в чергу, організуємося, складаємо списки. Продажники ще і самі не розібралися толком, як же продавати. Січень і мороз на вулиці, машини занесені снігом на відкритому майданчику. А іх треба готувати, робити передпродажне обслуговування. Ніхто до цього не був готовий. Наскільки пам’ятаю, в перший день ніхто машини так і не отримав.

На другий день колектив купувателів виступив з ініціативою допомогти наладити процес. Адміністрація видала нам лопати і запустила на майданчик до машин. Ми мали їх відкопати і закотити в цехи. Можна було вибрати свою. Я захотів небесний колір. До цих пір пам’ятаю назву: «голубая андриатика». В ті часи вибір кольору був розкішшю.

У навантаження всім робили мовіль. Голова йшла колом. Але до вечора я уже був володарем своєї ластівки. На залишках адреналіну доїхав додому. Добре пам’ятаю, що не зміг запустити пічку і так і їхав по морозу періодично зупиняючись і протираючи від інею амбразуру в лобовому склі.

На постановку на облік тоді давалося здається днів п’ять. Січень, морози до 20 градусів. Переживав.

Напередодні увечері спробував як заводиться, вдалося, трохи прогрів і пішов спати.
На ранок бодрячком сідаю, ключ на старт, стартер крутить, мотор дир-дир-ди-и-и-и-И-И.

Затих.

[Rost.GL]

Ехх, совок... Як згадаю - аж до тремору ))
Чесно, я би в тому совку не вижив... Так, я не люблю пролетаріат ))) Добре, що він закінчився, як я ще студентом був.

А мій батько в 75-му теж купив свою першу машину, теж Запорожця, звісно ж, не пам'ятаю за скільки (щось таке в голові крутиться, що за 3500), з-під інваліда ж, тільки нового. Не знаю, яка там була схема, але на рулі так і залишились кронштейни під "пелюстки".

[glinolub]

На ранок бодрячком сідаю, ключ на старт, стартер крутить, мотор дир-дир-ди-и-и-и-И-И.

Затих

Был бы дизельный, я бы сказал, что вода в солярке замерзла. -20 все-таки.
А Запорожец из автосалона это круто! У меня так и не было ни одной машины из автосалона((

[Эдуард]

Чудовий формат, дуже цікава розповідь. Дякую! Підписуюсь

[Valdemar]

Цікаво! Підписка! Чекаю нових розповідей!